Роздуми про майбутнє

Вельми втомившись, повернувся з поля парубок наш.
— Тяжка то панщина є, бодай її качка копнула! — рекче він скрушно. — Ґазда велить мені ягнят пасти, які навіть мені не належать. То біс би їх побрав!
Одкрию я Вам, любезні мої читателі, один невеликий секрет. Коли йду в поле, маю за халявою книжицю, щоб толкувати життя небилиці, і веселіше жилось на пасовиці. Вірші писати, турбот не мати, як то мовиться.
Але думається мені, шановні, про те, як молодь буде бичкам хвости крутити в роки грядущі. Думається мені, що інша в них затія-чудасія буде. Не буде в них ані полів, ані панів, ані дівиць, ані вечорниць.
Набридне їм бідняками жити, підуть всі панувати та ґаздáрствувати. Та такі горді та прохані будуть, що тяжко й глянути на те.
Буде й таке, мені видиться, що й плигати через ватру перестануть, шляпи чудернацькі повдягають, костюмаху накинуть і, аки стицько якесь, підуть на здибанку ввечері воду через соломинку каламутити. Тьху на тую нечисть!
Але знаєте, люде, чую серцем, що щось воно недобре йде. Жупан-бо той панам та панянкам майбутнім дасть пребагато влади та сили, але й душу поізриває. Листи писати кожен там буде мастак, а от ротом живеє слово мовити — боже збав! Тяжкий то жупан буде, хрест святий на тому даю.
Бо знаєте, люде, не все те золото, що блищить. Це Вам навіть мій зуб скаже. Є в тому жупані і слава, і люде будуть говорити про них повсякчас: хто що погане зблизне, але більшість таки гарне згадає. Але й тягар у тому прихований великий, і суєта велика, і марнота марнот тая справа.
І будуть ще згадувати вони своїх дідів і бабів, як вони хати будували, гніздечко своє родинне, як ті зозульки, зводили. І будуть вони величатися тим, пишатися тим, але і сльозу подекуди пустять, що нема вже їм до кого їхати, і пропало те життє щире, і тії співанки, і тії звичаї давні.
Отой-бо й кажу я Вам, що назад їх серце тягнути буде — до рідного села, до батьківського дому. Туди, де малим бігав по садку з голою сракою, а тобі ніхто й слова кривого не скаже. Туди, де земельку святу їв, а вона солодка була, мов мед. Туди, де може яка качка й з’їсти захоче тую дитину... Але облизня впіймає!

Ех... Піду-но я краще посиджу в чагарнику та попасу ягнят.